ПОХУДІ́ЛИЙ, ПОХУ́ДЛИЙ, ПОХУДА́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до похуді́ти, поху́днути, похуда́ти. Круг нас світяться воском похуділі за піст обличчя (Коцюб., II, 1955, 363); Місячне сяйво освічує зеленкувате бісівське око змученої, одразу похуділої вівці, а біля її ніг вовтузиться чорна грудочка — перший прибуток нового господаря (Стельмах, II, 1962, 347).
2. у знач. прикм. Худий, кістлявий. Коли він зняв з похуділого пальця останню коштовність — весільний перстень, почув, що все у житті вже втрачено і нема чого боротися за нього (Стельмах, II, 1962, 245); Перед ним сидів на коні старий і похудалий степовик, із запалими грудьми й блідим обличчям (Кучер, Прощай.., 1957, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 459.