Що oзначає слово - "пошана"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПОША́НА, и, ж.

1. Почуття поваги, що грунтується на визнанні великих чеснот, суспільної ваги або позитивних якостей кого-, чого-небудь. Миронова довго, з увагою і пошаною гляділа на нього (Фр., VI, 1951, 92); Суть радянського патріотизму полягає в глибокій любові до рідного краю, поєднаній з глибокою пошаною й любов’ю до братніх народів і до всіх трудящих світу (Рильський, IX, 1962, 212); Черниш дивився на поранених майже з побожною пошаною (Гончар, III, 1959, 14); Глибокою пошаною оточена в нашій країні жінка-мати (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 91).

Бу́ти в поша́ні; Ма́ти поша́ну; Користува́тися поша́ною — виклика́ти до себе почуття поваги. Освіта особливо цінувалась серед запорожців, і люди письменні тут завжди були у великій пошані (Добр., Очак. розмир, 1965, 21); Глибокою любов’ю і пошаною користуються серед українського народу російська література, театр, музика, кіно (Літ. газ., 21.VI 1951, 1); Завоюва́ти (здобу́ти, заслужи́ти, придба́ти і т. ін.) поша́ну — стати поважаним, добитися своєю працею, поведінкою і т. ін. загальної поваги. Популярність і пошану завоювали своєю багаторічною плідною працею найстаріші українські театральні художники (Мист., 3, 1963, 29); Сергій.. заслужив загальну пошану на кораблі (Ткач, Жди.., 1959, 30); Такі літератори, як Ви, потрібні нам на те, щоб українство придбало пошану (Крим., Вибр., 1965, 179); З поша́ни — почуваючи повагу до кого-, чого-небудь. Ми згадаємо імена народних садоводів з пошани до їх мирної творчої праці (Вол., Наддн. висоти, 1953, 111); Джантемир не з пошани до освіти, а виключно з честолюбства послав [сина] вчитися до Омська (Тулуб, В степу.., 1964, 69); Пройма́тися (пройня́тися) поша́ною — почувати повагу до кого-, чого-небудь. Радянський народ перед усім світом високо підносить своє історичне минуле: Дивіться! Проймайтесь пошаною! (Тич., III, 1957, 267); Вони пройнялися високою пошаною до загиблого командира (Гончар, III, 1959, 198).

2. Зовнішній вияв почуття поваги до кого-, чого-небудь; почесті. [Сабіна:] Рабиня мертва привітати гостей твоїх не зможе, і матрона не матиме належної пошани (Л. Укр., III, 1952, 157); Не жди вінка, не жди пошани, Не повертай лякливо вбік! (Граб., І, 1959, 557); Пролунав постріл швидкострільної гармати, ще кільканадцять пострілів відбилися у хвилях і полягали по берегах: пошана державному прапорові країни (Ю. Янов., II, 1958, 109).

Віддава́ти (відда́ти і т. ін.) поша́ну — виявляти зовнішні ознаки поваги до кого-, чого-небудь. На арену вийшли.. гімнасти. Вони.. віддали пошану публіці і стали літати по арені (Ю. Янов., II, 1958, 139); До́шка поша́ни див. до́шка; З вели́кою (глибо́кою, по́вною і т. ін.) поша́ною — традиційний вираз у кінці листа. Панна Ольга Кобилянська.. просить вибачити, що не пише Вам сама через надмір літературної і всякої іншої праці. З найбільшою пошаною (Л. Укр., V, 1956, 341); З глибокою пошаною завжди вірний Вам задля послуг (Мирний, V, 1955, 431); Моя́ (на́ша) поша́на, рідко — вітання при зустрічі. [Д. Консепсьйон:] Розіно, підожди! (До Анни). Моя пошана! (Л. Укр., III, 1952, 398); На (у, в) знак поша́ни; На поша́ну — виявляючи до кого-небудь повагу, вшановуючи когось. Схилімо прапори додолу — На знак пошани, мук і болю. Схилімо низько свої чола Перед бійцем, що впав за волю! (Тарн., З дал. дороги, 1961, 126); І клонилися гвоздики В знак довіри і пошани (Рильський, III, 1961, 129); Все палили тут невірних На пошану Сабаота (Сам., І, 1958, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 478.