ПОШАНУВА́ННЯ, рідко ПОШАНОВА́ННЯ, я, с., розм.
1. Дія за знач. пошанува́ти 1. — Із отакого сім’я має вирости пильність, умілість, послух, покірність, пошановання старших (Фр., IV, 1950, 231).
2. Повага, пошана. З новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої, обопільного зрозуміння, поважання, пошановання (Коцюб., III, 1956, 128); // перен., ірон. Зневага, образа. — Спасибі, спасибі, що спаскудили в своїй клуні, — нагадючився дядечко.. — Пошанування ваше довіку запам’ятаю (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 17).
На пошанува́ння — для вияву поваги. Не знайшли ні друзі, ані кревні Рицарського тіла молодого, Щоб землі його предати чесно, Щоб могилу насипать високу Добрим людям на пошанування, На уклін, на славу непогасну (Рильський, III, 1961, 241); Роби́ти пошанува́ння кому — виявляти велику честь. [Василь:] Високоповажні панове! Дуже велике пошанування робите ви мені, називаючи мене батьком нової літературної школи (Сам., II, 1958, 99).
3. Віддавання почестей, виконання обрядових пісень і т. ін. Мертвець був у хаті, і хвиля вимагала пошанування (Коб., II, 1956, 193); На вулицях.. знову зазвучали традиційні народні пошанування й поздоровлення — величальні колядки та щедрівки (Літ. Укр., 1.I 1965, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 479.