ПОШАНУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся. Док. до шанува́тися 1. — А, може, грамота ще й у пригоді стане при його службі, — писарем буде, а пошанується — до офіцера дослужиться (Мирний, IV, 1955, 35); Ой, час би, Грицьку, нам, ой, час пошануваться: Не все ж нам, братику, не все парубкувать; Не все з дівчатами гасать і женихаться! І тютюнкову день і ніч в шинку круглять! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 479.