ПОШИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОШИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех.
1. заст. Покривати соломою яку-небудь будівлю. Баби мастили стіни, Семен пошивав покрівлю (Коцюб., І, 1955, 125); Молола [Катерина] на жорнах, шила й вишивала дітям сорочки і сама пошивала сніпками хату чи клуню (Стельмах, II, 1962, 209); — Заходився [старий] пересипати повітку, — пошити ще сніпками та обмазати, то й готова буде (Коцюб., І, 1955, 50); Треба було хатчину наново пошити; через перестарілу солому, що майже зовсім загнила, протікає добре дощ (Коб., III, 1956, 534).
2. у кого — що, у сполуч. з ім. у мн., перен., розм. Вважати кого-небудь належним за певними ознаками до якоїсь групи людей за знач. ім. [Єгор Іванович:] На старості літ пошили мене в анархісти… (Ю. Янов., Драм. тв., 1946, 12); // Присвоювати кому-небудь якийсь чин. — Рядовий Шульга, а я, признатися, гадав, що зразу тебе у генерали пошиють (Рибак, Час.., 1960, 127).
◊ Пошива́ти (поши́ти) у брехню́ — звинувачувати кого-небудь у тому, що він говорить неправду. Це ж ви Республіку пошили у брехню, і безоглядно повтікали за кордон (Тич., І, 1957, 127); Поши́ти у ду́рні див. ду́рень.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 482.