ПОШИКУВА́ТИ1, у́ю, у́єш, док., розм. Шикувати (див. шикува́ти1) якийсь час.
Пошикува́ти знання́ми — похизуватися знаннями, з певним наміром виявляючи освіченість, ерудованість.
ПОШИКУВА́ТИ2 і ПОШИКОВА́ТИ, ку́ю, ку́єш, док., перех., рідко. Те саме, що ви́шикувати. Іще ж не пошиковала старшина полків, іще не крикнув він [Сашко] «рушай», а вже полк Ніженський з табору й рушив ( П. Куліш, Вибр., 1969, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 482.