ПОШУТКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., розм. Те саме, що пожартува́ти. Вмій пошуткувати, знай, коли перестати (Укр.. присл.., 1955, 186); [Горпина:] Вони, бачте, розгнівались, що з ними пошуткувала! (Кроп., І, 1958, 200); — Та ви на них не ображайтесь, — очі дівчини променились добротою. — Просто люблять тут у нас пошуткувати (Гончар, Тронка, 1963, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 491.