ПРА́ВНУК, а, ч.
1. Син внука або внучки. Вони йдуть удвох до хати і заходять у подвір’я, правнук Данилко і прадід Данило (Ю. Янов., II, 1958, 181).
2. тільки мн. Діти внука або внучки. — Було в мене сім синів і чотири дочки, деякі повмирали, а теперечки з онуками і правнуками — душ їх з двадцятеро буде (Стор., І, 1957, 227).
3. Далекий нащадок. [Неофіт-раб:] Хоч мій син, онук, найдальший правнук отого часу діжде, коли слово, ганебне слово «раб» із світа зникне (Л. Укр., II, 1951, 237); Мудрець, замріяний філософ До дальніх правнуків іде (Дор., Тобі, народе.., 1959, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 506.