ПРАВО́ПИС, у, ч. Система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі мови на письмі. Книжка видана прекрасно, на дорогому папері, але дивним правописом: мішанина фонетики з ярижним правописом. Коректа доволі недбала (Коцюб., III, 1956, 25); 1933 року був виданий перероблений і заново відредагований український правопис 1928 р. (Мовозн., IV-V, 1947, 234); Культура мови визначається не тільки правильним правописом, а й вимовою (Літ. Укр., 25.III 1966, 3); // Дотримування правильного написання слів. А правопис! А почерки! Варто подивитись, ось поглянь! (Л. Укр., III, 1952, 691); Тоді я Вас хотів просити, аби Ви були ласкаві справити правопис і мову в збірничку моїх образків (Стеф., III, 1954, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 508.