ПРАС1, у, ч., рідко. Те саме, що пра́ска. Нагрівся прас. Прасувала, клала до складочки складочку (Дор., Не повтори.., 1968, 118); Порскнувши водою на штани, він так натиснув прасом, що стіл затріщав (Бойч., Молодість, 1949, 16).
ПРАС2, у, ч. Прес. Оце в мене сир під прасом (Сл. Гр.).
◊ Дава́ти (да́ти, задава́ти, зада́ти) пра́су кому — сильно бити когось. Тут на бігу поймав [Еней] за рясу Попа Рутульського полку, Смертельного задавши прасу, Як пса покинув на піску (Котл., І, 1952, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 518.