ПРИБИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИБИ́ТИСЯ, б’ю́ся, б’є́шся, док.
1. Приходити, приїжджати куди-небудь (перев. випадково, несподівано). Одного ранку стоїть він отак, дивиться на засніжене колгоспне подвір’я, а синичка прилетіла й забила своїми жовто-синіми крильцями у вікно. «Хтось приб’ється», — подумав Коропов (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 173); Цієї ночі до рідного порога прибився син Савка, про якого вже кілька місяців не було ні слуху ні духу (Мокр., Слід.., 1969, 155); // безос. Цікавих прибилося повен двір. Лукеря Павлівна відчинила й вікна, щоб усі могли почути Дем’янка (Ю. Янов., Мир, 1956, 163); // Діставатися (звичайно з труднощами) до якого-небудь місця, пункту і т. ін. Блукаючи по Україні, Прибивсь якось і в Чигирин (Шевч., II, 1963, 34); Іти їм слід було швидше, щоб до того, як завиднів, прибитися до.. лісів і перебути день (Тют., Вир, 1964, 433); // перев. док. Випадково потрапивши куди-небудь, до когось, оселитися, залишитися там на довший час. Виросте воно [дитя], як те стебло край дороги, ..приб’ється до якого шевця або кравця (Мирний, І, 1954, 87); Я відвідав село Кінтенталь Безимянського району, куди після евакуації з України прибилась наша невеличка сім’я (Гур., Через замети, 1961, 16); // у сполуч. із сл. берег, острів і т. ін. Пливучи, приставати до берега, острова і т. ін. Попливли ночви з дітлахами за водою, а за ніч вода спала, ночви й прибились до берега (Вишня, І, 1956, 454); Приб’ється верба до якогось острівця і буде рости на новому місці (Стельмах, І, 1962, 458); * Образно. Прибивались до цього берега ті, що рятувались від голоду з міст, від облав, наборів (Гончар, Циклон, 1970, 49); // перев. док. Шукаючи захисту, схованки від вітру, холоду і т. ін., притиснутися, притулитися до чогось. До вікон Горобчик прибився, цвірінькав.. Замерз, бідолашний (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 85); — Поверталась я з чужих сіл додому, аж мене застукала хуртовина. Я до лісу, прибилася до дуба, тупцюю біля нього, гріюся (Стельмах, І, 1962, 297).
2. Приєднуватися (про людей), приставати (про тварин) до кого-, чого-небудь. Вона чує на собі парубочий погляд і знову радісно кружляє по ставку, поки не прибивається до дівчат (Стельмах, І, 1962, 158); Розгубивши свою бригаду, прибився був [комбриг] до їхньої колони, але так і не порозумівся з нею (Гончар, II, 1959, 283); До обозу прибився осел. Хтось пожартував: мабуть, перебіжчик (Підс., Віч-на-віч, 1962, 134); // перев. док., перен. Взяти чиюсь сторону, об’єднатися з ким-небудь. Чуплаки від бідаків відірвалися, а до багатіїв не прибилися, та так і зависли посередині, ні сюди ні туди (Чорн., Визвол. земля, 1959, 16); Домна Стельмахова якось збоку стоїть. Від своїх удовиноклинців, з якими прийшла, ще не одірвалася, але й до Соломії з Уляною не прибилася (Кучер, Трудна любов, 1960, 451).
3. розм. Доноситися куди-небудь (про звуки). Прибивається [дзвін] навіть на хутори (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 84); Може, голос приб’ється луною Без благань, і журби, і жалю… (Шпорта, Вибр., 1958, 60); // перен. Доходити, надходити до кого-небудь (про вісті). До нього весь час прибивалися вісті Про батькову, повну тривоги, судьбу (Перв., II, 1958, 311); [Ольга:] Не можу їх [сонця, зірок] допитати, Чи вістка приб’ється, Чи згадує мене милий, Чи за мною б’ється? (Кроп., V, 1959, 156).
4. тільки док., розм. Те саме, що заби́тися 5. Так забажається іноді вмерти, було. Нарошне босий по снігу бігаєш. Або, як літом, злізеш на лісу, та плиг звідтіля, щоб прибитися (Тесл., З книги життя, 1949, 167).
5. тільки недок. Пас. до прибива́ти. Добудовуються ятки, рундуки, прибиваються вивіски (Олесь, Вибр., 1958, 413); Жовтий пил осідає у трав’янистих місцевостях поза межами пустинь. Тут він частково прибивається дощами (Курс заг. геол., 1947, 93); Пошкоджене листя [рису] жовтіє і гине, лягає на воду, сплітається, а потім.. прибивається водою до берегів (Хлібороб Укр., 5, 1971, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 554.