ПРИГНО́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИГНОБИ́ТИ, ноблю́, но́биш; мн. пригно́блять; док., перех.
1. Жорстоко експлуатуючи, не давати вільно жити. — Багатий пригноблює бідного.. Скрізь панує неправда в світі, — сказав сумовито Роман (Н.-Лев., VI, 1966, 411); — Ох, який ти [отець Христофор] злий! Ти пригноблюєш ближніх (Довж., І, 1958, 417); Бачу, єгиптянок очі сміються з-під чорних серпанків, жінку Іслам пригнобив, але очі зосталися вільні! (Л. Укр., І, 1951, 307).
2. перен., рідко. Створювати важкий настрій; викликати важке, болісне почуття. Тиша ця пригнобила його (Фр., VI, 1951, 154).
3. перен., рідко. Поглинати, відтісняти що-небудь. Сонце запалало на сході і пригнобило пітьму (Коб., І, 1956, 437).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 593.