ПРИКЛИ́КАТИ див. приклика́ти.
ПРИКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш і діал. ПРИКЛИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКЛИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., перех.
1. Запрошувати кудись або вимагати з’явитися. Відправив [князь Ярослав] певних людей до варягів, прикликаючи до себе на службу найславнішого з них — Еймунда (Загреб., Диво, 1968, 220); Відміна [прізвище] прикликує часом стару від млинка до комірки (Ков., Тв., 1958, 47); Братові минуло десять літ весною, і все налагодилося так, щоб восени відвезти нас у губерню, а тут я візьми та й занедужай. Прикликали лікаря (Мирний, IV, 1955, 334); — Якби мені прикликати сюди Лавріна, я б до смерті не вернулася в Семигори, — згодом сказала Мелашка (Н.-Лев., ІІ, 1956, 341); // Жестом, голосом просити або вимагати підійти; підкликати. — Дівчино! — прикликає мене сестра Меланія. — Ходи лишень ближче, — як на ім’я? (Вовчок, І, 1955, 253); Зачали співати тенори й баси, лиш сопрано і альтів не чути. Тому Болотневич мусив.. махати руками, щоби прикликати здивовані дівчатка, бо вони самі не догадались умішатися до співу (Март., Тв., 1954, 198); // Умовним посвистом, словом вимагати підійти (приручену тварину). Не могла [віла] здобутися на слово, тільки ледве здобулась на посвист, щоб коня прикликати до себе (Л. Укр., І, 1951, 393); Шмідель прикликав пси знадвору, замкнув двері (Ков., Світ.., 1960, 12); // Принаджувати співом, щебетом самицю (про птаха). Там соловейко гніздо звив. Всю нічку не спав та все щебетав, Собі солов’їху прикликав (Нар. лірика, 1956, 208); // тільки недок. Звертаючись до надприродних сил, благати чого-небудь. Вона здіймала руки до неба, завмирала в благаючій позі і з вірою в чудо прикликала до себе потіху (Коцюб., І, 1955, 332); Проклинаючи війну і не бачачи сил, здатних побудувати світ на основі добра і справедливості, Чаренц [у своїй поемі «Атілла»] прикликає демонічні сили, щоб вони знищили зло (Рад. літ-во, 12, 1968, 42).
2. перен., розм. Викликати якийсь стан, вияв чого-небудь. — Краще дістань пляшку вчорашнього, бо нема чим апетит прикликати (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 311); Марно силкуючись відігнати моторошний образ і прикликати сон, Сахно загорнулася в холодні тканини вигідної постелі (Смолич, І, 1958, 68).
◊ Приклика́ти (прикли́кати) до життя́ кого — повертати до нормального стану із стану непритомності, депресії, замріяності і т. ін. Ніхто не йшов їй на рятунок, аж дощ, що пустився коло півночі, прикликав її до життя (Фр., V, 1951, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 639.