ПРИКОЛИ́СУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКОЛИСА́ТИ, приколишу́, приколи́шеш і рідко приколиса́ю, приколиса́єш і ПРИКОЛИХА́ТИ, приколишу́, приколи́шеш і рідко приколиха́ю, приколиха́єш, док., перех. Те саме, що заколи́сувати. — То з космосу листи нашій Тоні йдуть, — жартує Демидиха розвеселившись. — Хто ж хоч він? — Це, мабуть, той, що по радіо Тоню вітав, — приколисуючи дитину, сказала Корнієва молодиця (Гончар, Тронка, 1963, 17); Скрутився [Віталій] клубочком, зіщулився, схилився їй на руки, і ласка до нього росте, і це почуття до нього гріє і її саму. Якби ж можна отак, щоб приколихати його, а прокинеться — вже ночі нема (Гончар, Тронка, 1963, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 642.