ПРИКОРОЧА́ТИ і ПРИКОРОТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИКОРОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док., перех., розм.
1. Те саме, що укоро́чувати. Кінь зробив великий стрибок — наче хотів скинути їздця. Всі шарахнули врозтіч. Але Григорій Іванович гукнув: «Не балуй!» — і прикоротив уздечку (Смолич, Світанок.., 1953, 577).
Прикороча́ти (прикороти́ти) вік кому — те саме, що Укоро́чувати (укороти́ти) ві́ку (вік, життя́, живота́) (див. укоро́чувати). Живе орел у поржавілій клітці. Волів би, може, щоб гучна рушниця Йому прикоротила довгий вік (Рильський, II, 1956, 36).
2. кого, перен., діал. Приборкувати. — Прискаржити його в циркулі, що бунтує нарід, ..то, може б, його як прикоротили або просто до криміналу замкнули (Фр., VIII, 1952, 54).
◊ Прикороча́ти (прикорота́ти, прикороти́ти) язика́ кому — те саме, що Укоро́чувати (укороти́ти) язика́ (язи́к) (див. укоро́чувати). «Брехачу! Язика тобі прикорочу я», — Гервазій вигукнув — і в’язкою ключів жбурнув на Возного (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 176); Василь подався до клубу. Він і сам був злий на Лесю. «Баба, — прошепотів він. — Язик розпустила. Прикорочу» (Хижняк, Невгамовна, 1961, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 644.