ПРИЛИ́НУТИ, ну, неш, док., поет.
1. Те саме, що прилеті́ти. Прилинуть, серце, журавлі, А в них на кожному крилі Дар сонця і тепла! (Рильський, II, 1960, 288); // Плавно пересуваючись по воді, в повітрі, з’явитися, наблизитися. Линьте, хмари. Ой прилиньте, хмари, — Ясний день (Тич., І, 1957, 46); // у сполуч. із сл. вітер. Повіяти. [Таня:] Вітер із степу прилине, зашумить над нею [могилою] листом (Вас., III, 1960, 127); Теплий вітер прилине — й, повна сонця й надій, оживе ця жоржина у жоржині новій (Сос., Щастя.., 1962, 223); // Підступити відчутно в якусь частину тіла (про кров); приплинути. — Тітко!.. не плачте, тітко… ось хліб.. Семен стояв ні в сих ні в тих, ..не знаючи, чи залишитися тут, чи тікати… Кров прилинула йому до голови, в ушах зашуміло… (Коцюб., І, 1955, 99); — А над водою, як узяв я вас за щоку, як рідний батько, — що ви подумали тоді? — зашипів [інспектор] їй в самі очі. Кров прилинула Насті до лиця (Вас., І, 1959, 224); * Образно. Лист був від Лизогуба, — теплі, сердечні рядки, повні щирого співчуття й любові, гарячою хвилею прилинули до серця змученої людини (Тулуб, В степу.., 1964, 196); // Донестися, поширившись у просторі (про запахи, звуки і т. ін.). Звідкілясь прилинув розкішний запах трав (Хотк., II, 1966, 384); Прилинули з майстерень МТС два удари об залізну рейку (Смолич, День.., 1950, 25); // перен. Поширившись серед людей, дійти до кого-небудь (про новину, звістку і т. ін.). Разом прилинула вість, наче той соловій голосистий (Фр., XIII, 1954, 315); Як про горе моє прилине до вас поголоска, ..Знайте, кохані, тоді, що причина мойого [мого] вигнання — Вчинок незважений мій (Зоров, Вибр., 1966, 335).
2. Прийти, приїхати куди-небудь, до когось. Прилинеш ти у холодочок, Тебе, мов кралю, посажу (Шевч., II, 1953, 373); [Одарка:] Де ж це ти взявся? Звідки прилинув до своєї милої? (Кроп., І, 1958, 60); // Прибути (про що-небудь). Є інший край, Є інші трави, Є інший цвіт.. І інша дівчина докине Йому розмай, Коли прилинуть бригантини У новий край (Рильський, І, 1960, 223); Одна зосталась Катерина… Крізь пил і грім важких доріг До неї часом лист прилине, Як білий голуб на поріг (Мас., Сорок.., 1957, 392); // на що, до чого. Притулитися до чого-небудь. Забудь минулий біль. Прилинь мені на груди, ніхто так не любив і так любить не буде (Сос., II, 1958, 92); Дні і ночі [в Донбасі], тільки прилинь вухом до землі, почуєш в її глибинах металевий гуркіт (Рудь, Гомін.., 1959, 153).
3. перен. З’явитися (про думки, почуття, настрій і т. ін.). — Спасибі тобі, моє серце кохане, що ти нас вітаєш, — промовила Кайдашиха до Мотрі, і знову на її уста прилинув осміх (Н.-Лев., II, 1956, 280); Так давно це було. Ніби вічність відтоді пройшла… Мов з дівочого сну, мені спомин прилине про тебе (Забашта, Вибр., 1958. 20); // Наступити (про якийсь стан). Довго так лежить бідне хлоп’ятко, нерухоме, тремтяче від жаху, мокре від поту, аж тривожний сон, прилинувши, заспокоює нарешті змордовану офіру полохливості… (Коцюб., І, 1955, 154); // Настати (про пору року, доби). — Ждіте, ждіте, любі діти! Літо знов прилине (Л. Укр., І, 1951, 59); Зіллються і небо, і поле, і прилине вечірняя мить (Сос., І, 1957, 335); // Здійснитися (про щось очікуване). Ця рожева самостійність, Що Вам тільки мріє, Най хутчій до Вас прилине Й серце обігріє (Коцюб., І, 1955, 435); Буде німецькому пануванню капут! Прилине знову воля на цю землю багатостраждальну, густо политу кров’ю (Шиян, Партиз. край, 1946, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 657.