ПРИЛИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИЛИ́ПНУТИ, ну, неш, док.
1. Приставати до чого-небудь липкого; приклеюватися. Час від часу Василь підводив голову від тарілки і стежив за мухою. Чим більше намагалась вона відірватися, тим сильніше прилипала до паперу (Томч., Готель.., 1960, 176); Мед розлився по долівці; Опанас почав збирати черепки й босими ногами загрібати землю, щоб не було видно, та прилип, як муха (Григ., Вибр., 1959. 151); * Образно. — Ну, не всім же і в Київ, — знизав Павло плечима. — Треба ж комусь і тут, засукавши рукава. — Ох, трудівник! — засміявсь Чумак. — І кого ти морочиш! Чи я не знаю. До дівочої спідниці прилип (Головко, II, 1957, 472); // Приставати до чого-небудь (про щось липке). Іти було важко, бо відтала земля прилипала до чобіт (Шиян, Гроза.., 1956, 280); Тепер ото і ящірку поров ним [ножем]; слизький жир лиснів на кінці, щось жовтогаряче прилипло до щербини (Мирний, IV, 1955, 17); // Щільно прилягаючи до чого-небудь, триматися (про щось мокре). Сорочка була на нім [ньому] зовсім мокра і прилипала до тіла (Фр., II, 1950, 197); Прибіг захеканий Марко, шапка на потилиці, рижий чуб прилип до лоба (Тют., Вир, 1964, 359); // Чіплятися до чого-небудь (про щось легке). Жовтуватий клаптик паперу так прилип до стінки конверта, що довелося дмухнути на його краєчок, щоб нарешті видобути його (Вільде, На порозі, 1955, 237); — Я, панночко, пір’ячко зняла, на кунтуші було прилипло (Кв.-Осн., II, 1956, 212).
Прилипа́є (прили́пло) до рук (до руки́) кому, чиєї — хто-небудь бере незароблене, краде щось. Саливон з Гнатом заправляють хазяйством, в їх руках зерно, мука, мед, олія, цукор, риба, сало, садовина, городина — все прилипає їм до рук, вже давно по них плаче тюрма (Горд., Дівчина.., 1954, 286); І чого Кобзарка, Серідко заповзялися так проти нього? Що там щось до його руки прилипло? (Мушк., Чорний хліб, 1960, 162).
2. перен., розм. Щільно притулятися до чого-небудь. Ми перебігаємо вулицю, прилипаємо до тину, затамувавши дух (Панч, На калин. мості, 1965, 7); Коли сутеніло, од вигону підкрадалась вона до крайнього гамазею й прилипала спиною до сірої стіни — в сірій хустці суконній домотканій, у сірій юпці (Головко, II, 1957, 172); Вона взяла Максима за руку і гаряче прилипла устами до його уст (Фр., VI, 1951, 33); Марфа.. поправила її [ковдру] за спинкою дівчинки, що прилипла до материного теплого боку (Хор., Незакінч. політ, 1960, 42); // Пригортатися до кого-небудь. Вона прилипла до нього, мов ласиця, а її блискучі, майже дикі очі впилися жадібно в його блідаве, ніжне обличчя (Коб., II, 1956, 81); Молода вродлива жінка впала йому на груди, прилипла, мов той вербовий листочок до дубової кладки (Тют., Вир, 1964, 276).
3. перен., розм. Виявляючи симпатію, приязнь, бути біля кого-небудь невідступно. Лука Чуплак, що підійшов до гурту, побачивши Хомашиного парубка, ..прилип до нього, як реп’ях до кожуха (Чорн., Визволення, 1949, 96); Дівчина тим часом підійшла до полу, взяла на руки Надійку.. Дитина одразу, навіть і не опираючись, як то буває чужим, прилипла до неї. Так, на руках у тієї дівчини, Надійка й повечеряла, і заснула (Коз., Листи.., 1967, 81); // Приставати до кого-небудь з розмовою, запитаннями і т. ін. Дедалі їй ставало все тяжче одірвати мене од книжок. Скільки не зачіпала вона — я був німий і глухий, а коли прилипала вже дуже гаряче, я починав гомоніти на весь сад (Вас., Вибр., 1954, 27); [Рейдл:] Дякую за інтерв’ю, містер Терешко. [Терешко:] Аж упрів від цього інтерву. Прилип, як шевська смола до чобота (Зар., Антеї, 1962, 40); // тільки недок. Залицяючись, зачіпати кого-небудь настирливо. — Ти, бачиться, щось пильненько прилипала до пана Халявського? — Цур йому! І не згадуй за нього.. Умру, коли через тиждень не піду за пана сотника! (Кв.-Осн., II, 1956, 207); [Пріська:] Хіба ви на те начальство, щоб прилипать до чужих жінок? (Кроп., І, 1958, 511); // тільки док. Увійти у близькі стосунки з ким-небудь, закохатися, одружитися. — Гей, брате Богдане Чорногоре! — гукне знову старший. — Знаєш, що я тобі скажу? — І вже!.. Путнього не скажеш, прилипнувши до баби (П. Куліш, Вибр., 1969, 81); — Так-то, Йване! Не засиджуйся коло матері та липни більш до нас, то, може, до кого й прилипнеш.., — сказала Мар’я (Н.-Лев., II, 1956, 134).
4. перен., розм. Залишатися на місці непорушно. Встає [Хома] високий, лютий і йде в пшеницю, як в воду, а Андрій прилип до землі, неначе торішній зогнилий листок (Коцюб., II, 1955, 57); Обірветься камінчик униз — замре опришок. Посиплеться земля з-під ніг — прилипне на місці (Хотк., II, 1966, 246); — Роботу кидати серед білого дня? — Та я тебе так кину, що ти й прилипнеш отут (Кучер, Трудна любов, 1960, 410); // Бути біля чого-небудь невідступно. Відтоді, як ешелон рушив з перону, біля одного з вікон прилип худорлявий пасажир. Він, здавалося, не чув гамірливих розмов (Збан., Сеспель, 1961, 10); —Зайняти місця! За гармати хутчій!.. Прилипли наводчики до панорами (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 328); // Займаючись чим-небудь із захопленням, не розлучатися з об’єктом або місцем дії. Так прилип [дідусь] до свого моря, що навіть не мав часу приїхати на станцію нас зустріти (Збан., Мор. чайка, 1959, 7); Хлопець прилип до книжки.
Прили́пнути очи́ма — пильно дивитися. [Бентлі:] Більше жодних коштовностей у вас там не було? [Фрау Мільх (розгублено мовчить). Бєлін (прилип до неї очима і ледве помітним рухом голови підказує їй відповідь)] (Галан, І, 1960, 414); Сопливе книжки перегортає і, боже, боже, прилипло очима — читає! (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 69); Прили́пнути се́рцем (душе́ю) до чого — зжитися з чим-небудь, полюбити щось. Усім серцем і всею душею прилип був [Опанас] до своєї батьківщини, жив у ній думками і жив нею (Фр., IV, 1950, 279); Серцем Микола вже прилип до свого острова (Збан., Курил. о-ви, 1963, 72).
5. перен., розм. Закріплюватися за ким-небудь (про якусь несхвальну думку, прізвисько і т. ін.). — Купа… — Замовчи! — гарикнув пан обозний, добре знаючи, яку силу має вимовлене при народі слово, ущипливе українське слово, котре прилипає до людини на віки вічні (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 40); Патер Гаудентій мав серед решти братії славу Якима-просторіки.. Почалась вона і прилипла до нього головно із-за преславного «місіонерського походу сам на сам» до Люблінської губернії для католицької пропаганди серед тамошніх уніатів (Фр., II, 1950, 170); Брехня, казала колись мати, не прилипне (Збан., Малин. дзвін, 1958, 124); — Сонечко з’явилося!.. — весело вигукнув старий майстер, який перший на заводі назвав цим ім’ям Раїсу. З його легкої руки і прилипло оце прізвисько до дівчини (Кочура, Родина.., 1962, 15); // Ставати чиєюсь характерною рисою. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів (Н.-Лев., II, 1956, 267).
6. перен., розм. Виявлятися у кого-небудь (про інфекційну хворобу); приставати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 657.