ПРИМІ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИМІША́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Додавати що-небудь до чогось, перемішуючи; додавати якусь домішку до чогось. Четверо шляхтичів зустріли гостей біля входу. Двоє тримали великі срібні миски, а двоє — високі глеки з водою, до якої примішали східних пахощів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 95); // у сполуч. із сл. голос, перен. Приєднуватися до чийогось співу. Хлопці вертаються додому, співають ту пісню, а дівчата десь обзиваються за черешнями, примішують свої дзвінкі голоси (Н.-Лев., III. 1956, 315); // перен. Вставляти певного стилю слова, фрази і т. ін. в свою мову. Копронідос.. в розмові примішував великоруські слова й шепеляв (Н.-Лев., III, 1956, 364).
2. перен. Робити кого-небудь причетним до чиєїсь справи, до чогось; вплутувати кого-небудь в якусь справу. [Рябина:] А з якої рації ти мою дитину примішуєш до того урвителя та бунтівника? (Фр., IX, 1952, 55); // Пов’язувати що-небудь з чимсь. — Ти знову до моїх почуттів примішуєш багатство (Стельмах, І, 1962, 402).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 676.