ПРИПАСА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ПРИПАСТИ́, су́, се́ш, док., перех., розм. Робити запас чого-небудь. —У мене професіональна заздрість до ленінградців. Адже навіть у зимові місяці вони виробляють стільки ж морозива, як і влітку, припасаючи його на «потім», тобто на літній сезон (Рад. Укр., 1.VI 1967, 2); — Свого зерна припас трохи? — подивився старий на важку, порожню руку сівача (Стельмах, Хліб.., 1959, 25); — Ти, Григоровичу, тільки зачіпку придумай та грошенят припаси, а ми з моєю Оксаною враз тобі.. вечірку влаштуємо (Тулуб, В степу.., 1964, 239); // Завчасно приготовляти що-небудь для використання. — Не знаю, як по всіх [селах], а по деяких готуються до оборони: припасають зброю, сокири, а села так огороджують, щоб ніяка гадина не прослизнула (Стельмах, І, 1962, 634); Для цієї дороги Олекса Гнатович загодя припас великого загального зошита в синій палітурці з золотавою каймою (Мас., Життя.., 1960, 46).
ПРИПАСА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ПРИПАСТИ́, су́, се́ш, док., перех., діал. Випасати. Звелів [Еней] з бичні волів пригнати, Цапів з вівцями припасати, Плутону в жертву принести (Котл., І, 1952, 124); Стали чумаки воли припасати: Я припас вівці та й іду (Сл. Гр,).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 700.