ПРИСТРО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСТРОЧИ́ТИ, строчу́, стро́чиш, док., перех. Пришивати що-небудь до чогось строчкою. [Хвилимон (показує черевики):] Тут інакше не можна полатать, як тільки союзи [союзки] накласти; а щоб так, як ви кажете, — пристрочити, то так не можна (Кроп., IV, 1959, 279); — Каблуки там та халяву пристрочити, підошву прилагодити, — це в мене, як яєчко, виходило, а з передами одна біда (Збан., Єдина, 1959, 140); * Образно. [Xрапко:] От Луку Семеновича до діла можна пристрочити, розказати йому усе, що, де і як… (Мирний, V, 1955, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 46.