ПРИСТУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСТУ́КНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. і неперех., чим. Легенько стукати по чому-небудь. Марко пристукував костуром, об підлогу і не зводив очей з Марії (Жур., Звич. турботи, 1960, 143); Муляр рівним шаром розстилав густу сіру масу на поверхні кладки, клав цеглину, легенько пристукував її ручкою кельми (Рад. Укр., 1.VI 1961, 2); Капітан сів, вийняв з кишені портсигар, пристукнув цигаркою об стіл і запалив (Жур., Вечір.., 1958, 102); // Зіткнувшись, видавати стук (про предмети). Коли Шалапут [кінь] з бугра спускається підтюпцем, колеса починають веселий танець: гупає бубон, пристукують закаблуки, чиїсь підківки так і сиплють дрібушечкою (Донч., Пісня.., 1947, 19); Чиїсь руки підхопили Горпину, понесли її, і міцно пристукнули двері (Тулуб, Людолови, І, 1957, 376); Козацькою лавою наче перебігла хвиля: брязнула збруя, шурхнули підошви по брукові, пристукнули закаблуки і, як врізана, впала мертва, могильна, тиша (Смолич, Мир.., 1958, 305).
2. неперех. Супроводжувати якусь дію стуком. — Іване! потанцюй! — скрикнув Яків.. Як та дзига, крутився він [Іван] на одному місці, пристукував ногами, сплескував руками (Мирний, І, 1954, 201); Навіть хода стала іншою, — він не дріботів, як раніше, а ходив, голосно пристукуючи підборами, наче марширував (Донч., VI, 1957, 297); Його кроки.. притихли десь за хвірткою, яку він зачинив за собою, пристукнувши (Томч., Жменяки, 1964, 180).
Присту́кнути каблука́ми (каблуко́м, закаблу́ками, підбо́рами, ного́ю і т. ін.) — ставши по команді струнко, вітаючись, віддаючи честь і т. ін., стукнути підбором об підбор. Бармаш обірвав себе на півслові, одірвав руку від кашкета і замість пристукнути каблуком став навшпиньки. Тихо, щоб не гупнути, не збудити полковника (Коз., Гарячі руки, 1960, 146); — Здрастуйте, Ганно Кирилівно, —.. радісно привітався Широков і пристукнув закаблуками (Собко, Справа.., 1959, 236); Пристукнувши ногою, Гриць козирнув, намагаючись зберегти природність постави (Добр., Ол. солдатики, 1961, 43).
3. тільки док., перех., перен., розм. Сильним ударом або пострілом убити чи позбавити притомності кого-небудь. — З одним поліцаєм у мене таке сталося. Почав ритися на возі. Так я й пристукнув занадто допитливого поліцая (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 49); Чіпаріу ладний був пристукнути клятого цербера й світ за очі тікати з цього клятого маєтку (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 74); // чим, безос. — Ось, не дай боже, як тебе десь пристукне міною, то я накажу тобі на могилу отаку плиту поставить (Кучер, Голод, 1956, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 47.