ПРИТИ́ШУВАТИСЯ, ується, недок., ПРИТИ́ШИТИСЯ, иться, док.
1. Ставати тихішим, не дуже чутним. На хвильку притишилось усе в кімнаті, немов війна дихнула вже сюди своїм жахливим подихом (Крот., Сини.., 1948, 92); // перен. Ставати менш відчутним (про біль, хворобу і т. ін.); зменшуватися. Ярема рукою поправляє ганчірку, але від того біль не притишується (Кочура, Зол. грамота, 1960, 520).
2. Ставати повільнішим; уповільнюватися. На кожному підйомі притишувався й без того повільний хід. А крутих підйомів на цій магістралі вистачає (Шовк., Інженери, 1956, 156); // Уповільнювати свій рух; рухатися тихіше, повільніше. Вода тухольського потоку на хвилю притишилася, немов злінивіла, задрімала в плоских своїх берегах (Фр., VI, 1951, 117); Коли трохи притишиться поїзд перед Гребінкою, вискакуйте на бік (Ле, Ю. Кудря, 1956, 74).
3. перен., рідко. Заспокоюватися, вгамовуватися; // Іти на спад, припинятися. [Зінько:] І коли це пияцтво притишиться?! (Кроп., II, 1958, 217).
4. тільки недок. Пас. до прити́шувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 64.