ПРОВИ́ДІТИ, джу, диш, недок.
1. перех. Припуска ти що-небудь заздалегідь; передбачати. Він [Т. Г. Шевченко] віщим оком своїм провидів майбутній справедливий соціальний лад, провидів грядущу дружбу й братерство всіх трудящих (Рильський, IX, 1962, 155); // заст. Провіщати (у 1 знач.). Ти [пророк] провидів, що люд буде гнить у ворожій тюрмі, — Як же серце твоє не розбилось від лютого жалю? (Л. Укр., І, 1951, 183).
2. неперех., рідко. Ставати зрячим; прозрівати. «То уже марниця, що око червоне, добре, що хлопець провидів», — подумала вчителька (Ков., Світ.., 1960, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 131.