ПРОВІ́ДУВАТИ, ую, уєш, педок., ПРОВІ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех. і без додатка.
1. Відвідувати, навідувати кого-, що-небудь. Як мене хворого провідувала Ганна Тимофіївна, то я нагадав їй про нашу розмову з Опанасом Карповичем (Мирний, V, 1955, 425); Орися забігає до матері, провідує, як коли то й поможе в чомусь (Тют., Вир, 1964, 508); Тарас Григорович [Шевченко] задумав провідати рідний край (Мирний, V, 1955, 312); Провідала [Ганнуся] Кринички рідній матері на глум і людям па горе (Гончар, II, 1959, 224); * Образно. Забувши про радикуліт, який провідував старого щоночі, Кіндрат Дорофійович нікуди не ходив з току (Логв., Літа.., 1960, 54).
2. перев. док. Узнати, дізнатися про що-небудь (перев. таємне, приховуване). [Сидір:] Та чи ви знаєте, що Параска провідала якось, що ви сватаєтесь, там репетує, — мало не вискочила на хату! (К.-Карий, І, 1960, 39); В тім селі.. провідав [паламар], яку се дяк хоче ману пустить (Україна.., І, 1960, 179); // Зазнати, відчути на власному досвіді, особисто пережити що-небудь. Я, щоб ви знали, провідав того світа — був, як то кажуть, у бувальцях (Вовчок, VI, 1956, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 134.