Що oзначає слово - "проговорювати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРОГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док.

1. перех. і без додатка. Те саме, що виголо́шувати 2. Жебрак.. проговорює: «За ваше здоров’є [здоров’я] ..» (Хотк., II, 1966, 24); І брат з братом обнялися І проговорили Слово тихої любові Навіки і віки! (Шевч., І, 1951, 263); // Вимовляти, говорити певним чином. Не сподівавсь ніхто, що Олексій так твердо проговорив старосвітське слово, хоч і тремтіло трохи в його голосі (П. Куліш, Вибр., 1969, 291); Його думки були далеко, дуже далеко, він проговорив кілька слів ніби румунською мовою й знов загубив пам’ять (Ю. Янов., II, 1958, 53); // перен., рідко. Бути, служити свідченням чого-небудь. І нема тепер нічого, Що б тобі проговорило, Як велике товариство І жило тут, і кипіло (Щог., Поезії, 1958, 259).

2. тільки док., неперех. Говорити якийсь час. Вантажники, моряки й рибалки.. Скільки прекрасних вечорів проговорили вони зі мною (Ю. Янов., II, 1958, 16); Раптом директор стрепенувся: стільки проговоривши з Каргатом, він і досі не заїкнувся про мету свого приходу до нього (Шовк., Інженери, 1956, 74).

3. розм. Не помічати, пропускати що-небудь, захопившись розмовою. — Ти глянь! Таки щука! І добряча! От були б з тобою проговорили щуку… (Кучер, Трудна любов, 1960, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 153.