ПРОГУ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРОГУЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, док.
1. Проходжуватися не поспішаючи, для відпочинку, задоволення і т. ін. Грає музика, чути сміх, прогулюються пари… (Ю. Янов., II, 1954, 267); Капітан Горн прогулювався перед обідом у тісному садочку шпиталю (Ле, Клен. лист, 1960, 211); Колісникові гості все один по одному розходилися. Хто додому спочити, хто прогулятися (Мирний, III, 1954, 290); Це була просто ідилічна картина, коли надвечір Уралови виходили прогулятись.. Це було істинно щасливе подружжя, вони були мовби створені одне для одного (Гончар, Тронка, 1963, 301); // тільки недок., перен. Рухатися в якомусь напрямку, ніби гуляючи (про вітер, хмари і т. ін.). Вузька дорога плуталась серед зелені і підбігала аж до пагорбка, по якому вільготно прогулювався вітер (Коп., Вибр., 1948, 151); Хмарки прогулювались у височині.
2. ірон. Вимушено йти куди-небудь. Не одному школяреві після гарячого вчинку приходилося прогулюватись на гору по тих східцях і вертатись звідтіль через який час, зовсім прохолонувши (Вас., І, 1959, 175).
3. тільки недок. Пас. до прогу́лювати 1, 3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 163.