ПРОДИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРОДЕ́РТИСЯ і ПРОДРА́ТИСЯ, деру́ся, дере́шся; мин. ч. проде́рся, лася, лося і продра́вся, дра́лася, лося; док., розм.
1. Прориватися, розриватися наскрізь; проношуватися до дірок. Раз став він Свиту надягать, Аж дивиться — рукава вже продрались (Гл., Вибр., 1951, 31); [Голос:] Дядьку! Мішок продрався, гроші он по дорозі сиплються (Вас., III, 1960, 435).
2. З труднощами, долаючи перешкоди, протискуватися куди-небудь. Часом їй доводилось продиратися через таку гущину, що вона ледве пролазила поміж жовтими стінами (Коцюб., І, 1955, 361); Продершись рвучко між гілляк, На стежку вискочив хижак (Бажан, Роки, 1957, 235); Продравшись крізь зарослі ліщини та ялівника, вони опинилися на відкритій сонцю просторій галявині (Чорн., Визвол. земля, 1959, 63); // Ламаючи опір, проходити, пробиватися куди-небудь. Від Умані група, в якій воював Бармаш, продиралася на схід по території, захопленій і забитій ворожими військами (Коз., Гарячі руки, 1960, 143); Народу сила, ледве продерешся, так я держусь за панича, як сліпий за поводатаря (Стор., І, 1957, 110); // перен. Проникати або просочуватися через що-небудь, шар чогось і т. ін. Її лице вкрилось плямистим рум’янцем, на носі виступили краплини поту, продершись крізь густий шар помади і пудри (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 280).
3. перен. Доноситися крізь що-небудь (про звуки). Тоненький голос [скрипки] продирався насилу крізь грубий гамір голосів, тупіт і шолопання ніг (Коб., II, 1956, 18); Пісня ринула вгору, продиралась крізь колючий дріт, туди, на волю (Коз., Гарячі руки, 1960, 202); Ще не затихло збуджене шумовиння [оплесків], коли з радіоприймача продерся хльосткий голос коментатора (Вол., Місячне срібло, 1961, 345).
4. тільки недок. Пас. до продира́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 169.