ПРОЖИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОЖЕ́РТИ, жеру́, жере́ш, док., перех., розм. З’їдати, поїдати що-небудь. Я тоту бурішечку [картопельку] гірко прожираю. Варениці на полиці, на них позираю (Коломийки, 1969, 57); // вульг. Те саме, що зжира́ти 1. Плив по морі, та його риба з човном прожерла (Сл. Гр.); Цар оддав змієві прожерти свою дочку (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 180.