ПРОКЛИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОКЛЯ́СТИ́, прокляну́, прокляне́ш і рідко проклену́, проклене́ш, док., перех.
1. Піддавати прокляттю (у 1 знач.) кого-небудь. — Проклинаю тебе, сину, — застогнав дід, — проклинаю на сім і на тім світі (Стор., І, 1957, 343); — Проклинаю тебе, — закричав Панас в агонії, — проклинаю моєю останньою хвилиною! (Ю. Янов., II, 1958, 179); Люди говорили, ніби її прокляв батько, прокляла мати, прокляв увесь рід (Н.-Лев., II, 1956, 340); — Няньо сказав, коли не прийдеш додому, не підкоришся його волі, то він тебе прокляне! Ти більше не його дитина! (Томч., Жменяки, 1964, 125).
2. Клясти, лаяти, осипати прокльонами кого-, що-небудь, виражаючи різкий осуд, відчай, обурення, ненависть і т. ін. Наймичка невсипуща Щовечір, небога, свою долю проклинає (Шевч., І, 1951, 315); Устина побивається за чоловіком і проклинає промисловця, що відібрав у неї господаря (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10); Отак поспорять [люди], покричать; одні поблагословлять, другі прокленуть тодішні порядки, та й розійдуться (Мирний, І, 1949, 184); Вирве старий Тарас сиве пасмо з своєї чуприни і прокляне і день, і годину, коли народив на ганьбу собі такого сина (Довж., І, 1958, 247); * Образно. ..первісний соціалізм був утопічним соціалізмом. Він критикував капіталістичне суспільство,.. проклинав його.. (Ленін, 23, 1972, 45).
◊ Проклина́ти слід див. слід1.
3. тільки док. Клясти якийсь час. Цілу ніч проплакала та прокляла Марина Карповна свого чоловіка (Мирний, І, 1954, 157).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 201.