ПРОКО́РМЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОКОРМИ́ТИ, кормлю́, ко́рмиш; мн. проко́рмлять; док., перех.
1. розм. Те саме, що прогодо́вувати. Така бідність між людьми стала після голодного року, що кожне само себе прокормити не сподівалось (Морд., І, 1958, 43); Корчували [Данищуки] в поті чола шість років, доки вибороли стільки землі, що могла прокормити їх (Ірчан, II, 1958, 187).
2. діал. Витрачати на годування. — Той жом, який нам належав, ми вже давно вивезли і прокормили, а нового не дадуть… (Тют., Вир, 1964, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 206.