ПРОЛИ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОЛИЗА́ТИ, ижу́, и́жеш, док., перех. Лижучи (звичайно язиком), очищати що-небудь від чогось. Крізь напічне віконце, що замережане морозом, Каховку можна було побачити, якою забажаєш. Пролизавши язиком замерзлу шибку, сягаючи оком за небокрай, Данько бачив уже свою Каховку містом щастя (Гончар, І, 1959, 6); // Лизанням псувати, знищувати що-небудь. Змія сіла коло кузні і давай вогненним язиком двері пролизувати (Укр.. казки, 1951, 136); * Образно. Не будь солодкий, бо пролижуть, не будь гіркий, бо розплюють (Номис, 1864, № 4602); // перен. Силою води руйнувати що-небудь; руйнуючи, утворювати щось (про течію річки, струмка і т. ін.). Заздрячи [глибокому річищу], люто струмок воркотів і пролизував глинясті кручі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 175); Серед греблі вода пролизала рівчак, в рівчаку стояла вода (Н.-Лев., IV, 1956, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 216.