ПРОМЕРЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОМЕ́РЗНУТИ і ПРОМЕ́РЗТИ, зну, знеш; мин. ч. проме́рз, ла, ло; док.
1. тільки 3 ос. Повністю або частково ставати мерзлим (у 1 знач.). В добрі зими до самого споду Промерзала маленька ріка (Мас., Степ, 1938, 23); Вода встигла промерзнути до дна (Донч., II, 1957, 68); Вся стіна нижче підвіконня бралася іскристим нальотом: вона наскрізь промерзла (Баш, На.. дорозі, 1967, 127).
2. Пройматися, бути пронизаним холодом; сильно мерзнути (у 2 знач.). Місяць хилився на захід, каміння нахолонуло за ніч, і бійці промерзали в гімнастьорках (Гончар, III, 1959, 125); Большаков промок, промерз, від хвилювання і втоми його стало морозити (Бойч., Молодість, 1949, 35); // Гинути від сильного морозу. Мороз стояв лютий. Жаба швидко промерзла і стала мов грудочка (Коп., Як вони…, 1948, 71); В полі промерзла билина. Осіннє стебло під ходою бринить (Перв., І, 1958, 350).
◊ До [са́мих] кісто́к промерза́ти див. кі́стка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 226.