ПРОМОКА́ТИ1, аю, аєш, недок., ПРОМО́КНУТИ і ПРОМО́КТИ, кну, кнеш; мин. ч. промо́кнув і промо́к, кла, ло; док. 1. Частково або повністю просочуватися якоюсь рідиною, робитися мокрим. Мовби небо розірвалось, Мов із цебра дощ полився! Певне, той Язон в Колхіді Так не промокав ні разу (Л. Укр., IV, 1954, 179); — Я так промокла, що не хочу наносити вам вогкості до всіх кімнат (Март., Тв., 1954, 428); Бронко відчув, що від роси ноги промокли до шкарпеток (Вільде, Сестри.., 1958, 398); * Образно. Уже світлішає над гаєм, Дощем пахучим день промок (Стельмах, Жито.., 1954, 111); // Пропускати крізь себе воду, вологу. — Добренні вийшли [штани], на завидки всім. Дощ іде, а я собі в них, не промокають мої штани (Гончар, Тронка, 1963, 319); Штани вмить промокли, а в чоботи набралось повно води (Трубл., І, 1955, 49).
◊ До [са́мих] кісто́к промока́ти (промо́кнути) див. кі́стка; Промо́кнути до ни́тки див. ни́тка; Промо́кнути до ни́точки див. ни́точка.
2. тільки 3 ос., тільки док. Мокнути (у 2 знач.) якийсь час. Коноплі промокли в озері тиждень.
ПРОМОКА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ПРОМОКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Висушувати за допомогою предметів, які вбирають воду, вологу. — Хху! аж употів, бігаючи, — і, вийнявши хусточку з кишені підрясника, кілька раз промокнув собі шию (Тич., І, 1957, 248); Розписалася [Соломія], промокнула і ткнула ручку Юхимові: — На! (Кучер, Трудна любов, 1960, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 237.