ПРО́СО, а, с.
1. Злакова рослина, з зерен якої одержують пшоно. Просо вітру боїться, а дощеві кланяється (Укр.. присл.., 1963, 251); Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелеться килим ясно-зеленого вівса, а далі.. темніє просо (Коцюб., І, 1955, 17); — Моя батьківщина — на Данелевщині. Пшеничка там родила, житечко, просо (Тют., Вир, 1964, 373).
∆ Волосови́дне про́со (Panicum capillara L.) — бур’ян, що засмічує польові культури; Ку́ряче про́со (Panicum crus qalli L.) — бур’ян, що засмічує рис, просапні культури і просо.
2. Зерно цієї рослини. Отець Харитін одімкнув комору й видав парубкові вівса, а титар позносив в комору мішки з борошном, з крупами, з просом та квасолею (Н.-Лев., III, 1956, 184); Дівчинка кинула проса курям (Донч., Вибр., 1948, 213); * У порівн. Старий підходить до озера, на якому ворушаться надвечірні дукати сонця і перша в’язь молоденької, дрібної, мов просо, ряски (Стельмах, І, 1962, 424).
◊ Де́рти (дра́ти) про́со див. де́рти.
3. тільки мн. проса́. Поле цієї рослини; самі ці рослини на полі. Він [горобець] літав у сусіднє село на проса, і такий прилетів повний, круглий та товстенький, як грудка масла (Фр., IV, 1950, 103); У чорних просах степу мріють заіржавлені рейки залізниці (Кос., Новели, 1962, 62).
◊ Не сунь (не ти́кай, не потика́й, не пхай і т. ін.) но́са до чужо́го про́са (у чуже́ про́со) — не втручайся у чужі справи; не втручайся куди не слід. Боялася [Олениха] стріч. Справді, Марусякові могли донести, що виділи, мовляв, Олениху — бігла до Криворівні. Взагалі всякі думки брали. З усіх боків можна було чекати, що скажуть: у чуже просо не сунь свого носа (Хотк., II, 1966, 176); — А про нехлюйство у вашій ланці мовчати? — гостро кричала Олеся. — Не тикай носа до чужого проса!.. — Це просо наше, колгоспне… (Вол., Дні.., 1958, 146); Обмови, осуджування неприсутніх батько не терпів і, коли кому заганявся язик у той бік, умів зручним зворотом.. збити його з дороги, а молодшого бувало й попросту покартає: «Не пхай носа до чужого проса!» (Фр., IV, 1950, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 290.