ПРОСО́ВУВАТИ, ую, уєш і ПРОСУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСУ́НУТИ, ну, неш, док., перех.
1. Сунути, протягувати що-небудь кудись, крізь щось. Міцно чіпляю до сучка ремінь. Ось так вам, так… Просовую голову в зашморг і сам не тямлю: се справжнє чи тільки гра… (Коцюб., II, 1955, 268); Максим сидить на припічку, просовує в піч то ліву, то праву ногу, щоб нагріти (Гуц., З горіха.., 1967, 19); — Кого ви там вихваляєте так? — спитав він, просуваючи голову у двері (Мирний, III, 1954, 176); Нарешті бовдур повалився. Поширивши трохи дірку, Василь просунув у продухвину руки й піднявся на мускулах (Хотк., І, 1966, 118); Притиснувшись до муру, Шмалько просунув ствол мушкета в нішу (Добр., Очак. розмир, 1965, 169).
◊ Па́льця просу́нути ні́куди (ні́де, ні́где) див. па́лець.
2. Сунучи, переміщати що-небудь вперед. Я бачу, що мій партнер розпочинає небезпечний рейд. Знімаю пішака і просуваю свого (Кол., На фронті.., 1959, 122); // перен., розм. Влаштовувати кого-небудь кудись нечесним способом; протягати. Навколо підіймається густий частокіл рук. Зітхаючи, підводить руку і ІІолікарп Сергієнко, хоча й не встиг він просунути когось із своєї, хай самої далекої, рідні (Стельмах, II, 1962, 20); // перен. Сприяти розвиткові, поступальному рухові і т. ін. Тисячі дрібних раціональних нововведень просувають нас уперед далі, ніж один великий стрибок, не підкріплений цеглинами дрібних відкриттів і вдосконалень (Загреб., Спека, 1961, 51); Хімік майбутнього повинен бути ще й математиком. І тільки тоді можна стверджувати, що хімія стане на порозі великих відкриттів, які просунуть людство вперед по шляху невпинного прогресу (Знання.., 10, 1967, 13).
3. перен. Те саме, що висува́ти 2.
4. перен. Впроваджувати в що-небудь, поширювати десь. Винятково видатні гібриди можна зразу просувати безпосередньо у виробництво як нові сорти (Юним мічур., 1955, 59); Нові сорти абрикосів, персиків.. дають змогу просунути ці культури у північні райони республіки (Колг. Укр., 10, 1957, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 290.