ПРОСО́ТУВАТИСЯ, ується, недок., ПРОСОТИ́ТИСЯ, со́титься і ПРОСОТА́ТИСЯ, а́ється, док., розм. Те саме, що просо́чуватися2. Ледь чутно долітало туркотіння тракторів, ніби звук просотувався крізь темряву (Коп., Земля.., 1957, 84); Ті різні чутки, що просотувались крізь невидимі шпарки тюрми, були розірвані, невиразні (Сміл., Сад, 1952, 55); В тишу задонської місячної ночі просоталося переливчасте гудіння (Хор., Незакінч. політ, 1960, 24); Раптом ще кілька голосів разом вигукнули: — Німці!!!.. Де вони просоталися — було невідомо, хоча, зрештою, тут це не було незвичайним явищем: в горах нерідко ні в них, ні в нас не було суцільної оборони (Гончар, III, 1959, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 291.