ПРОСТУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОСТУ́КАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. Постукуючи, перевіряти, досліджувати що-небудь. Все йде [колійний обхідник] і йде, час від часу зупиняючись, щоб простукати молотком рейку (Веч. Київ, 6.VІІІ 1957, 2); Геолог простукає кожний цікавий для нього камінець, обмацає і огляне його (Роб. газ., 9.IX 1965, 2); * Образно. В напівтемному коридорі, мов тіні, сновигають висушені ранами і хворобами люди, бездушно простукують підлогу саморобні костури (Стельмах, II, 1962,252); // розм. Досліджувати стан внутрішніх органів за звуками, утвореними легким постукуванням медичного молоточка або пальців по тілу; вистукувати. Простукати хворому груди.
2. перех. і без додатка, розм. Передавати кому-небудь щось умовним стуком (звичайно про ув’язнених).
3. тільки док., неперех. Видати стук. Пройдуть жінки, пригаслі, сумнолиці,.. Простука поштаря підковане взуття (Бажан, Роки, 1957, 211).
4. тільки док., неперех. Пройти, пробігти, проїхати, стукаючи чим-небудь. З’явились в столову [їдальню] німці. Простукали каблуками подовж столів (Коцюб., II, 1955, 292); Повз рубку гучно простукав підборами розсильний (Ткач, Крута хвиля, 1956, 241).
5. тільки док., неперех. Стукати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 305.