ПРОСТІ́СІНЬКИЙ, а, е, розм. Дуже простий. — Простісінька річ по-простому й написана (Коцюб., І, 1955, 461); — Та простісінька, бач! Не вашого, панського роду, а проста собі стара баба (Кв.-Осн., II, 1956, 196); Розмова з Чіпаріу якось заспокоїла Сахно. Приємно було відчути, що близько є звичайна, простісінька собі, без усяких таємниць, людина (Смолич, І, 1958, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 299.