ПРОСУ́ШУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРОСУШИ́ТИСЯ, сушу́ся, су́шишся, док.
1. Ставати сухим, позбавлятися вологи; висушуватися. Знімали [рибалки] сухий невід, навішували мокрий, щоб просушувався (Мирний, І, 1954, 349); При збиранні льону самохідним комбайном соломка просушуватиметься в полі (Ол. та ефір. культ., 1956, 100); // розм. Просушувати на собі мокрий одяг. Тривога застала Оленчука босим, біля печі. Забовтаний, виморений далекою ходьбою, він саме сидів, просушуючись біля вогню (Гончар, II, 1959, 429); — Коли вже ми спочинемо? Хоч би пристать де, просушитись (Мирний, І, 1954, 357); // розм. Ставати дуже худим, виснаженим.
2. Пас. до просу́шувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 308.