ПРОХО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ПРОХОДИ́ТИ, ходжу́, хо́диш, док.
1. перех. Долати певну відстань, ходячи.
2. тільки док., неперех. Ходити якийсь час. Поки ті гроші заробив, Я годів зо два проходив По Чорноморії, по Дону… (Шевч., II, 1963, 20); Мені вже було дев’ять років. Цілу зиму проходив до школи (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 86); Попросився [Оксен] до Бовдюга за помічника і проходив за сівалкою до самого обіду (Тют., Вир, 1964, 79); * Образно. [Уляна:] Все життя ви, проходили навшпиньки (Довж., І, 1954, 364).
3. перех., розм. Ходячи з певною метою, витрачати (гроші). — Хай карбованця проходжу, хай два, або й усі п’ять… а земля все-таки моя! (Мирний, ІІ,1954,145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 337.