ПРОШПЕ́ТИТИСЯ, е́чуся, е́тишся, док., розм. Провинитися в чому-небудь, завинити перед кимось. — А вчитель наш розумний пан був, не гордий, та щось прошпетився й загнали його кудись од нас далеко… (Коцюб., І, 1955, 297); Він почав гендлювати кіньми, завів торги і дружбу навіть з перекопськими татарами і тяжко прошпетився перед низовими братчиками-товаришами (Стельмах, І, 1962, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 352.