ПУ́ГАЧ, а, ч. Хижий нічний птах ряду совоподібних, який живиться дрібними гризунами. Не показуй пугачеві дзеркала, бо він і сам знає, що гарний (Укр.. присл.., 1955, 173); Тихо! Сумно! Тільки часом В пущі пугач закричить (Бор., Тв., 1957, 105); В кущах, що темними купинками підступали до стежки, застогнав пугач… (М. Ол., Леся, 1960, 80); — Ще не одросла [чуприна], — смикав за кінчик свого куцого оселедця Бреус. — Я ж недавно в війську. — Недавно … З пугача не буде павича (Добр., Очак. розмир, 1965, 229); * У порівн. [Баба:] От виє та стогне… аж сумно сидіти… [Ликера:] Мов пугач у комині (Стар., Вибр., 1959, 653); Сеїд схопив ключі, вийшов.. і крикнув пугачем (Тулуб, Людолови, II, 1957, 80).
ПУГА́Ч, а́, ч. Іграшковий пістолет, що стріляє пробками або пістонами. Хлопці поквапливо роздягалися. Хто зовсім голий, хто в трусах, хто в сорочці й штанях, але всі з гвинтівками і пугачами кинулись за Віктором (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 384.