ПІДВЕРТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДВЕРНУ́ТИ, верну́, ве́рнеш, док., перех.
1. Хапаючи або зачіпляючи, повертати, переміщати, підсувати і т. ін. під що-небудь. Погонич якось задивився й не доглядів, як машина смикнула батіг з його рук, підвернула під себе (Мирний, IV, 1955, 246); Він підвернув під коліно полу кожушини, щоб не холодило ногу (Чорн., Потік.., 1956, 73); // Підгинаючи вбік, пошкоджувати. Підвернути ногу; // перен., під кого — що. Підкоряти чиїйсь владі. Вони [католики] за приводом єзуїтів почали йти до того, аби всіх русинів відвернути від православ’я, а підвернути під папу (Фр., XVI, 1955, 415); Як грамотний, він усіх рівних підвертав під себе — першим лічився у начальства (Мирний, II, 1954, 130); — Всім світом [Еней] буде управляти, По всіх усюдах воювати, Підверне всіх собі під спід (Котл., І, 1952, 155).
◊ Підверну́ти під кори́то — позбавити кого-небудь привілеїв, влади і т. ін. — Підвернемо тепер ми під корито ваших полковників та гетьманів; заведемо на Вкраїні інший порядок і не буде в нас ні пана, ні мужика, ні багатого, ні вбогого (П. Куліш, Вибр., 1969, 148).
2. до чого і без додатка. Повертаючи, спрямовувати, повертати і т. ін. до чого-небудь. Вже зовсім близько розіслався чорною смугою ліс. До нього й підвернула коней Софія (Шиян, Вибр., 1947, 8); // Змінюючи напрямок, наближатися до чого-небудь. Розмова урвалася, бо з вулиці до воріт підвернуло кілька навантажених колодами саней з підсанками (Шиян, Баланда, 1957, 50); Підвернувши до ганку, він ледве зсунувся з мокрої конячини, геть знеможений (Баш, Надія, 1960, 444); Вимчавшись наперед, «зіс» зненацька підвернув управо і зупинився (Гончар, Новели, 1954, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 403.