ПІДВЕРТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПІДВЕРНУ́ТИСЯ, верну́ся, ве́рнешся, док.
1. Підгинаючись убік, пошкоджуватися. У неї підвертався каблучок; Нога підвернулася й болить.
2. розм. Випадково, раптом зустрічатися, з’являтися, траплятися комусь. Вона гадала.. про свої молоді літа, коли вона була ще баришнею, ждала своєї черги… І от же не підвернувся тоді такий [як Проценко]! (Мирний, III, 1954, 191); Йому підвернулося місце в оркестрі якогось пересувного театру (Збан., Малин. дзвін, 1958, 184); — Іраклію, ну й людина ж ти... — довго шукав, але так і не знайшов потрібного слова, то сказав — яке само підвернулось: — Одчаяка! (Головко, І, 1957, 290); // перен. Уміло звертаючись до кого-небудь, входячи в довір’я, добиватися своєї мети. Підвернувсь [писар] до пана голови, — знав, з якого кінця зайти, — а той зараз і крикнув: «Не заступайся за Макуху!» (Кв.-Осн., II, 1956, 303); [Мар’яна:] Підвернеться він, як той іскуситель, заб’є голову, зачарує, я немов одурію і роблю все, що він хоче… (Вас., ІІІ,1960, 40).
◊ Підверта́тися (підверну́тися) під ру́ку див. рука́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 403.