ПІДГЛЯДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДГЛЕ́ДІТИ і рідко ПІДГЛЯ́ДІТИ, джу, диш, док., перех. і неперех.
1. Крадькома дивитися, глядіти, намагаючись простежити за ким-небудь, довідатись про щось. Її вистерігали, підглядали, шептались при ній. Чого? Вона не розуміла (Коцюб., І, 1955, 272); Рушати далі — незручно: Каргат подумає, що занадто цікава лаборантка крадькома підглядає за ним (Шовк., Інженери, 1956, 114); Катерина притаїлася за сінешніми дверима і в щілину підглядала, що він робитиме (Чорн., Потік.., 1956, 99); Марта трохи одхиляє двері у столову, підглянула, зітхнула, швидко виходить до кімнати, що праворуч (Мороз, П’єси, 1959, 142).
2. Помічати, виявляти кого-, що-небудь несподівано, випадково або стежачи з певною метою. «Чи я справді збожеволіла?» — подумала вона: «Приїхала до матері, а повіялася до чужих, підглядала парубків незнайомих» (Мирний, III, 1954, 113); Ранком діти підгледіли і матері сказали, що «тато їли гнилиці під грушкою..» (Л. Укр., III, 1952, 638); Якби його хто підгледів у цей момент, то побачив би, як у гострих його очах уже іскряться найсміливіші вигадки й комбінації (Гончар, III, 1959, 107); Не виходячи за ворота, я підгледів номер автомашини (Сміл., Сашко, 1957, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 414.