ПІДДА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДДА́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Те саме, що підта́кувати 1. — Не можна ж так народ оставити… Ось, мов, вам воля: робіть, що хочете, як хочете... — Так, так, — піддакує голова (Мирний, II, 1954, 267); На всі його поради курінний лишень піддакував і позіхав (Кач., II, 1958, 360); «Чи правду я кажу, — нехай вітрець нам скаже!» «Авжеж, що так!» — піддакнув їм вітрець (Гл., Вибр., 1951, 164); — Так-таки й мовчав? — присікувався Перегуда. — Ну, може, піддакнув якийсь раз, не без того, — усміхнувся Юхим (Кучер, Прощай.., 1957, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 422.