Що oзначає слово - "підпирати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПІДПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПІДПЕ́РТИ, підіпру́, підіпре́ш, док., перех.

1. Ставити підпори для підтримки чого-небудь. Крістабель і Едіта підпирають двері, щоб він [Деві] не вирвався (Л. Укр., III, 1952, 84); Щоб вона не відчахнулася під вагою фруктів, Бондаренчиха підперла її дубовою розсохою (Сенч., На Бат. горі, 1960, 22); // Підтримувати голову, підборіддя і т. ін., підставляючи руку, долоню і т. ін. або опирати, схиляти їх на щось. На пні сиділа молодиця, Підперши щоку кулаком (Бор., Тв., 1957, 55); Маланка в одній сорочці вискакувала на поріг хати, підпирала голову долонею і жадібно стежила оком за весільною процесією (Коцюб., II, 1955, 30); — Ох, і вреднюча ти, — Левко з удаваною зажурою рукою підпирає підборіддя (Стельмах, І, 1962, 280); // у сполуч. із сл. бік, боки. Упирати руку (руки), кулаки у бік (боки). Вона підперла боки червоними, голими по лікоть руками й хиталась од сміху (Коцюб., II, 1955, 171); На місток вибігає Ганна. Підперла кулаками боки, дивиться на всіх (Мокр., П’єси, 1959, 84); // Правити за підпору чому-небудь. Стрункі колони підпирали стелю величезного залу (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 117); * Образно. Багряні хребти підпирали небо (Гончар, III, 1959, 246).

Підпира́ти (підпе́рти) спи́ною (плечи́ма) сті́ни (одві́рок і т. ін.): а) спиратися спиною (плечима) об що-небудь. Цілими днями дядьки тільки те й робили, що смалили цигарки, мовчки підпираючи своїми плечима стіни пакгаузу (Гончар, II, 1959, 288); Убогий франт підпер плечима білу колону (Коцюб., II, 1955, 411); б) (тільки недок.) не мати певного заняття. — Слухай, хлопче, — звернувся він до Данилка, — надінь шапку та погуляй біля землянки. Може, там хто стовпи підпиратиме, увійдеш, скажеш (Панч, Синів.., 1959, 53); Підпира́ти (підпе́рти) сте́лю (покрі́влю і т. ін.) [голово́ю, плечи́ма] — маючи дуже високий зріст, ледве не торкатися стелі головою. Увійшов [Назар] і стоїть перед нами, стелю підпираючи (Вовчок, І, 1955, 140); Високий і тонкий, як жердка, Данило Мармура підпирає головою покрівлю будки паровоза (Чорн., Визвол. земля, 1950, 55).

2. перен., розм. Подавати кому-небудь допомогу; підтримувати когось, чиїсь дії, наміри і т. ін. — Будучи на місці вашого батька й братів, я б ніколи не підпирав вашого наміру! (Коб., III, 1956, 16); Вони [воєводи і бояри] підпирали й підпирають князя, боролись за нього і Русь (Скл., Святослав, 1959, 247); // Підтверджувати, обгрунтовувати що-небудь. Садівник, щоб підперти свої слова якимось доказом, тицьне Йосипові перед очі книжку: — Оце читав? Ні? (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 14).

3. Напирати, штовхаючи кого-, що-небудь. — Коли не їдь, то все підпирай воза спиною, — сказав кум (Н.-Лев., II, 1956, 269); // Давити, тиснути (про що-небудь тверде, незручне). Грубий комір підпирав йому шию (Коцюб., II, 1955, 374); Тоді його [Ганса] підборіддя підпирав твердий комір прокурорської мантії. Тепер його душить генеральський мундир (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 76); // безос., розм. Про відчуття болю, стиснення у грудях (від хвороби, хвилювання і т. ін.). [Недоросток:] Що ж у вас болить? [Пріська:] Ох, під груди підпирає, мов колом… (Вас., III, 1960, 86); — Весною стояв на мосту, дивився, як [річка] Ташань лід жене — так і підперло до горла (Тют., Вир, 1964, 345).

4. перен., розм. Бути розташованим, підходити дуже близько, наближатися до чогось. Море набухло, підпирало садиби нижнього яруса села (Ле, В снопі.., 1960, 182); Яр підпирав до самого села (Рад. Укр., 10.І 1961, 2); // рідко. Витісняти, прагнучи заступити кого-небудь. На пенсію виходити [Гордий] не хоче. А тим часом його вже підпирає двадцятилітній Коля Круглов (Руд., Вітер.., 1958, 138).

5. перен., розм. Спонукати до чого-небудь, змушувати робити щось. — А ви [колгоспники] підпирайте своїх голів, — невгавав робітник, — щоб будували електростанції. Пора! (Кучер, Трудна любов, 1960, 198); // Ставати нестерпним, дошкульним. Нестатки підпирають.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 481.