РОЗБАЛА́КУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗБАЛА́КАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм.
1. Поступово захоплюючись розмовою, ставати говірким. Потроху вона розбалакувалась (Смолич, День.., 1950, 16); Дівчина замість односкладових: «так», «ні», «егеж» — розбалакується, відповідає на його запитання докладніше (Коз., Сальвія, 1959, 56); Дома він і не гадав кластися спати, тільки розбалакався довго та широко (Мак., Вибр., 1954, 255).
2. Починати заводити з ким-небудь бесіду, вступати, заходити з кимсь у розмову. Бронко не дуже розбалакувався, бо скоро спохватився, що той, хто питає, краще поінформований від того, кого випитує (Вільде, Сестри.., 1958, 233); — А ми тут, паніматко, розбалакались з Марком Павловичем про академію та так налякали Килину цими згадками, що вона впустила тарілку та й розбила, — сказав Терлецький до жінки (Н. Лев., III, 1956, 44); Довго йшли [жінки] мовчки. Вже й шелюги пройшли. Аж у хуторах зайшли до колодязя напитись та вже там розбалакались із михайлівськими жінками (Головко, II, 1957, 168); Він нікому не довіряв, і, лише дякуючи пароплавному агентові-українцеві, що користувався в старого довір’ям, мав я змогу розбалакатися (Ірчан, II, 1958, 184); // тільки док., рідко. Поговорити, наговоритися з ким-небудь досхочу. [Гаврило:] Звісно, що й говорить, насухо не та розмова. То ходімо ми оце до шиньку [шинку], бо у тебе, мабуть, дома усі пляшки порожні? Так ми з тобою якнайкраще розбалакаємось (Кроп., III, 1959, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 601.