РОЗГИНА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., РОЗІГНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док.
1. Ставати прямим, розправлятися (про що-небудь зігнуте). Ось тільки ноги не завжди діяли безвідмовно та спина не розгиналася до краю, — що не кажи, пішов дідові.. восьмий десяток (Ю. Янов., II, 1954, 161); Шабанов розгинається, обводить кімнату блукаючим поглядом, ніби дивуючись, що він вдома (Довж., І, 1958, 110); Візок залущав в його руках і розігнувся, як личана колиска (Н.-Лев., III, 1956, 14).
◊ Не розгина́тися на чому, за чим; Не розгина́ючись [працюва́ти] — працювати багато, без відпочинку. Ми з тестем з ранку до ночі на полі не розгинаємось, теща — їсти варить та внука бавить (Мур., Бук. повість, 1959, 5); Сама [жінка] працювала не розгинаючись і других підганяла, щоб гав не ловили, не байдикували (Кучер, Голод, 1961, 62).
2. тільки недок. Пас. до розгина́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 647.