РОЗГНУ́ЗДУВАТИ, ую, уєш, недок., РОЗГНУЗДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Виймати з рота у коня вудила, звільняти його від них. Жменяк поскидав з воза клунки з білизною, розгнуздав коней, випряг їх, вийняв з-під заднього сидіння лантух з сіном і кинув їм на поживу (Томч., Жменяки, 1964, 31).
2. перен. Усуваючи всілякі перешкоди на шляху, давати повну волю кому-, чому-небудь. Ріки, вернувшись додому, уста джерелам роздирають І, розгнуздавши потоки свої, поспішають до моря (Зеров, Вибр., 1966, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 650.